Українська мадонна з Івано-Франківська співає для Великого Нью-Йорка
Метафора «українська мадонна» з’явилася у думках одразу ж, коли вперше побачила та почула на сцені співачку Ірину Лончину. Уособлення українки: молода, вродлива, струнка, випромінює щирість, доброту, ніжність, любов. В творчому доробку Ірини близько 70 власних пісень – слів і музики до них.
У її репертуарі також українські народні пісні, колядки, щедрівки та естрадні пісні сучасних поетів та композиторів. Співати почала з дитинства. У 4-му класі у складі дорослого гурту «Воля» стала лауреатом конкурсу патріотичної пісні на честь 50-річчя УПА. У свої 25 років стала заслуженою артисткою України. Нині, п’ять років по тому, є лауреатом Всеукраїнських та міжнародної премій.
«Міс обдарованість» Галичини.
Перемогу саме у такій номінації отримала Ірина в конкурсі краси та талантів «Міс – обличчя Галичини» (2008). Дійсно, Бог наділив її різносторонніми обдаруваннями. Насамперед, доброю душею, дружелюбним характером (якби народилася в Поліссі, то, можливо, називали б «мавкою»), а також – красою. А далі – поетичним даром, винятковою музикальністю, гарним голосом, композиторськими здібностями, неабиякою пластичністю, а також – значною мірою – драматичним талантом. Це дозволяє їй свої кращі тематичні пісні виконувати як театральні етюди, тобто, «програвати». Завдяки цьому дару – вживатися в образ – необізнані з її біографією слухачі вірять, що вона так боляче співає для рідного синочка, народженого без батька, тужить за своєю матусею, яка на заробітках на чужині. І їй доводиться спростовувати: батьки працюють в Україні вчителями, а синочка ще не має…
І навіть найбільш прискіпливі з глядачів віддають їй належну високу оцінку. Завдячуючи багатьом пісенним родзинкам власного авторства той найбільш прискіпливий глядач вибачає їй деякі, можливо, й легковажні одноденки. В цілому, вгадується творча індивідуальність, яка дуже помітно, вигідно вирізняється на фоні багатьох т. зв. «зірок» та «зірочок», що заполонили українську та й світову естраду виконанням під фонограму. Ірина – співачка під живий звук, більше того, прихильниця акапельного виконання, що їй дуже вдається. І що притаманно співакам, які мають талант.
Народженій у співучому Івано-Франківському краї, Ірині дуже органічно пасує народна українська пісня, взагалі, фольклорна, зокрема, колядки та щедрівки. Має запис останніх на компакт-диску (СD). Недарма представників української громади Вільнюса – столиці Литви – так зачарувала колядка у її виконанні, виставлена на YouTube, що вони її, невідому раніше, розшукали і запросили на свято своєї громади (2011)
Творчий шлях та здобутки
Якщо зважити, що співати та перемагати на конкурсах дитячої пісні Ірина почала з дошкільних років, то можна стверджувати, що творчий шлях триває все свідоме життя. Співала, брала участь та перемагала у багаточисленних всеукраїнських, міжнародних та крайових пісенних конкурсах під час навчання в загальній школі, потім – музичній (клас фортепіано) та інституті мистецтв Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, який закінчила. Десять років працювала в концертному агентстві «Захід-Шоу» під керівництвом народного артиста України Богдана Сташківа. У складі цього колективу виступала на теренах України і закордону. Перемагала в телевізійних конкурсах «Пісня серця», «Захід ХХІ ст.» та ін. І ось останні три роки – «на власних хлібах», виступає самостійно.
Об’їздила всю Україну, окрім трьох областей Донбасу, що дуже прикро, бо там би оцінили таку українську співачку. Запрошували її в столицю Азербайджану – Баку, представляла Україну на міжнародному фестивалі «Carpatiya», Польща.
Відбулося багато її доброчинних концертів, зокрема, у фонд побудови Патріаршої церкви у Києві на заклик Архієпископа Любомира Гузара, за що отримала від нього грамоту. Бере участь у молодіжній комісії парафіян Греко-Католицької Церкви Івано-Франківська. У складі її делегації виступала в Німеччині, в Голландії на міжнародному з’їзді християнської молоді, відвідала Францію та інші країни Європи.
Окрема, щемлива сторінка творчого життя – щорічні, починаючи з 2006 р., поїздки до Італії з концертами для українських громад наших заробітчан. Ці поїздки надихнули на створення однієї з найкращих її пісень – «Мати-емігрантка». Також для наших заробітчан співала і в Іспанії. Легко можна уявити, як сприймало її щемливі, тужливі пісні рідного краю зболене ностальгією, вимушеною розлукою з рідними дітьми наше жіноцтво там, на важких домашніх працях в Італії, Іспанії…
Її продовжують запрошувати для окремих виступів та участі в конкурсах Національні та обласні радіоканали. Отримала приз слухацьких симпатій на конкурсі Національного радіо «Пісня року», іншим разом – диплом за найкраще виконання пісні у конкурсі «Від суботи до суботи» (2004).
У 2011 р. отримала Гран-прі в конкурсі «Світове чудо» («World Wonder») Міжнародного Радіо в Едмонтоні, Канада, за виконання авторської пісні-перлини «Дорогій матусі». Членів журі зачарували передані нею почуття. Вони підкреслили, що без знання слів можна зрозуміли зміст пісні. Того ж року в Едмонтоні брала участь у відомому міжнародному етнічному фестивалі «Спадщина».
Звання Заслужена артистка України отримала у 2008 р.
У творчому доробку – три випущені компакт-диски (CD): «Струни кохання», «Колядки. Щедрівки», «Не забувай мене» (2010). Готується новий – четвертий.
З програмою «З України – з любов’ю» – на сценах метрополії Нью-Йорка
У липні 2012 р. закінчилося турне співачки на берегах Гудзону та на «Союзівці», що в Кесткільських горах – так схожих на рідні Карпати. І знову – зустрічі з українською громадою, правда, набагато більшою, ніж в Італії. Тут її творчість оцінювала не тільки свіжа «четверта хвиля», а й ветерани «третьої» та нащадки всіх попередніх. У «Союзівці» на двох концертах її слухала тисячна аудиторія, сприймали дуже тепло.
Виступ у програмі найбільшого на терені Америки Шостого фестивалю української культури, який проводить Український Народний Союз, був серйозним іспитом для Ірини, який вона витримала з честю.
До цього фінального в Америці виступу Ірина здійснила камерні виступи в Народному Домі Нью-Йорка, в Народному Домі Джерсі-Сіті, штат Нью-Джерсі та Нью-Гевен, штат Коннектикут.
У програмі цих сольних виступів у 2-х відділеннях Ірина зуміла показати широку жанрову палітру своєї творчості. Почалося з колядок у церкві Петра й Павла міста Джерсі-Сіті. Її виконання так усім сподобалося, що прихильники справжнього мистецтва – очільники Народного Дому цього міста – одразу ж запропонували Ірині скористатися їхньою сценою. Це директор Народного Дому – Ігор Колінець, члени його управи – Ольга та Василь Николин та багато інших. Знайшли вони і спонсорів, і помічників. Допомагали доброчинно, щоб більше людей познайомилося з талановитою артисткою. Після концерту, що відбувся згодом – взаємне задоволення.
Творити добро
Найбільшим успіхом користувалася її авторські тематичні пісні. Коли в День матері в Нью-Йорку розпочала вона сольний концерт зі своєї коронної пісні-лауреата «Дорогій матусі», то одразу зачарувала всіх. Адже зуміла так проникливо висловити дочірні та й синівські почуття всіх присутніх – молодих і літніх. Не соромилася публічно сказати про найінтимніше, найпотаємніше у ставленні до рідної матусі (це, дійсно, пісня-посвята своїй матері – Галині Яківні Лончині, вчительці української мови загальної школи с. Побережжя, Тисменицького району. Мати любить пісню все життя, співала в різних хорах і її мрію про сцену зуміла втілити молодша донька).
А в авторській пісні «Мати-емігрантка», що звучить, як плач сучасної Ярославни, висловлює біль усіх матерів-заробітчан, що залишили в Україні своїх дітей та стареньких батьків і не можуть повернутися роками:
Поїхала мати у пошуках кращої долі,
Щоб в скруті не жили, не ниділи діти її.
І по-своєму, без агресії, але переконливо застерігає тих, хто Україну-матір перетворив в Україну-мачуху, хто осиротив сотні тисяч дітей: «Без матері-жінки ми втратимо і Україну/Не нація та, що так легко втрачає святе!»
Кожний концерт закінчує Ірина своєю величавою, закличною піснею «Україно, пробудись!» Пишається, що ця пісня, як своєрідний гімн футбольної команди «Прикарпаття», звучить на початку кожної гри-змагання. У ній автор нагадує: «Згадаємо, браття, минулі роки/Як ворог гнобив Україну/За неї йшли в бій молоді козаки/Сини визволяли Вкраїну»…
Звичайно, тематика її творчого доробку зараз – це, здебільшого, пісні про кохання. Але в більшості – сюжетні, змістовні, як було це в кращі часи української класичної естради часів Володимира Івасюка, «Червоної рути». Не без того, звичайно, що трапляються серед них ситуативні, під настрій, можливо, й не вічні. Час та слухач відбере найкращі.
У своїй авторській пісні «Просто так», що ввійшла до останнього аудіоальбому під назвою «Не забувай мене», вона щиро зізнається: «Я навчилась всміхатись просто так, щоб комусь стало краще». Така ж проста, але й висока її життєва філософія:
«Ми народжені жити й творити
добро,
Змалку істину цю пам’ятаю!»
Очевидно, що коли посилання йде від серця до серця, як у випадку з Іриною, то люди з такою ж самою щирістю оцінюють її.
З кожним із цих безпосередніх відгуків її шанувальників згідна:
«Ірина зачарувала прекрасним голосом, гарними піснями і повернула думками в Україну»; «Божественний голос. Проста, ніжна і всім дорога»; «Україна прекрасна і велика, оскільки є такі великі таланти від Бога»; «Чудові пісні та неповторний голос. Не зраджуй своїх переконань».
«Не зраджуй своїх переконань»
Таке побажання абсолютно слушне. Улюблену артистку хочуть чути всі. А Ірині хочеться піти назустріч кожному, всім дарувати своє мистецтво. Ось молодь просить більше танцювальних мелодій. Вона обіцяє. Але такими вже переповнена наша естрада. То, можливо, для свого творчого розквіту краще зосередитися на тому, що називають «вічним»? Щоб більше звучали соціальні і громадянські мотиви, народні пісні, що так гарно їй даються.
Запитала про це, тобто, творчі плани її естетики у самої співачки. І ось відповідь:
«Хочеться продовжувати працювати творчо у тому ж дусі, нести до людей щиру українську пісню, сповнену любові і патріотизму. Намагаюся донести до людей найважливіші цінності: сім’я, родина, мати, Батьківщина. Піснею люди повинні збагачуватись духовно. Тому стараюся писати змістовні тематичні пісні. І щаслива, що після моїх концертів люди виходять натхненні та духовно піднесені.
Я збагатила свій репертуар кількома молодіжними сучасними творами, та акцент ставлю все ж на пісні традиційні, народні. Саме в такому амплуа я можу гідно представляти Україну як співачка, щоб підтримати українську багату культуру, щоб доказати світові, що українська пісня гідна того, щоб її визнавав світ».
Тож побажаємо Ірині Лончині – українській мадонні з Івано-Франківська – великого творчого майбутнього: зачарувати весь світ нашою піснею. Зокрема, і громаду Великого Чикаго, якщо вона захоче запросити Ірину.
Українці Америки її полюбили і чекатимуть на нові зустрічі.
Автор статті: Лідія Корсун, Нью-Йорк. Спеціально для «Час і Події»
Ірина Лончина: «Творчість – це моє життя»
Коли людині 30 років, то часто вона цього не помічає, адже підсумки прожитого і зробленого здебільшого підбивають у поважному віці. Проте є люди, котрі вже мають немалі успіхи і на третьому десятку літ.
До таких належить співачка, Заслужена артистка України, лауреат Всеукраїнських та міжнародних конкурсів, автор та виконавець естрадних пісень Ірина Лончина, котра наприкінці минулого року відсвяткувала свій 30-річний ювілей. Про життєві і творчі здобутки співачки в інтерв’ю з нашим кореспондентом Юрієм Атаманюком.
Пані Ірино, у Вас за плечима 30 років життя і 22 роки творчої діяльності. Чи задоволені прожитим і зробленим?
Так, справді багато зроблено і не менше пережито. Я з тих людей, хто йде крізь терни до зірок. Все, що я досягнула в житті – це все своїми силами і завдяки таланту. Але людина не може бути задоволена собою на 100 відсотків. Я дуже самокритична і вимоглива до себе. Уже зараз розумію, що якби була трішки впевненіша в собі, сміливіша і рішучіша, то результати були б набагато кращими. Я теж робила багато помилок у житті, часто помилялася в людях. Були злети, але були й падіння. Були успіхи і розчарування. Але я розуміла, що все в моїх руках, піднімалася і йшла дальше. Та що б там не було, я дякую Богові за все! Адже вірю: все, що відбувається, йде до кращого!
Які чинники найбільшою мірою визначили Вашу обдарованість: спадковість, родинна атмосфера, дружнє коло, виховання й освіта, власна воля до самоствердження чи щось інше?
Думаю, що співати, писати пісні і дарувати їх людям, сіючи в їхніх серцях любов до всього – це просто Божий дар. У даному випадку не я вибирала, вибрали мене. Це, мабуть, моя місія в житті. І я з того щаслива.
Що для Вас творчість: праця, ремесло, хобі, служіння, самореалізація?
Творчість – це моє життя.
Які чинники стимулюють Ваш творчий процес, а які гальмують, перешкоджають?
Лінь, невпевненість, несміливість – це мої найгірші вороги, які гальмують творчий процес, і з якими я борюся. А ще б не зашкодила якась матеріальна підтримка, щоб повністю реалізувати весь творчий потенціал, адже у мене стільки ідей! Та мене веде по житті віра в Бога, надія на краще майбутнє і любов моїх прихильників, які надихають мене і не дозволяють зупинятися на досягнутому.
Чи буває у Вас страх, пов’язаний із творчістю?
Страхи є у кожного. І в мене, як у творчої особистості, теж є. Але потрібно не зациклюватись на них, а просто працювати і думати позитивно, щоб страхам не було місця у наших душах.
Чи важлива для Вас думка слухачів? Як ставитесь до критичних чи компліментарних відгуків на Вашу творчість?
Звичайно, для мене важлива думка людей, моїх шанувальників. Щоб бути почутою, потрібно навчитися чути інших. До об’єктивної критики ставлюсь позитивно. Намагаюсь почерпнути для себе щось із порад. Хоча скільки людей – стільки й думок. Зважую всі «за» і «проти», але роблю свої висновки. І, звичайно, завжди приємно чути щирі компліменти.
Кілька років тому Ви написали пісню про наших заробітчанок в Італії. Що Вас спонукало створити цю пісню?
У 2006 році мене запросили виступити на святкуванні Дня Матері в Римі. Жінки зі сльозами на очах підходили після концерту, дякували за українську пісню, яка була наче звісточка з рідного дому, де вони залишили своїх рідних, своїх маленьких дітей. Кожен ділився своєю історією. Мене вразила доля багатьох жінок, і це надихнуло мене до написання пісні «Мати – емігрантка», яку я присвятила всім жінкам, котрі перебувають за кордоном. Кліп на цю пісню уже можна переглянути в youtube та на моєму сайті.
Чи проводите спільні концерти з іншими співаками чи ансамблями?
Організацією концертів займаюся рідко. Здебільшого, мене запрошують на концерти. Крім того, беру участь у різноманітних фестивалях, зйомках телепередач, де і пересікаюся з іншими артистами та групами.
Чи не виникало бажання переїхати жити і працювати до Києва, як це роблять багато співаків?
Бажання було, та не було можливостей. Щоб жити і працювати в Києві, потрібні чималі кошти і неабиякі знайомства. Та й за характером я надто м’яка для шоу-бізнесу. Я не з тих, хто буде переступати через усе святе і йти по трупах. Там велика конкуренція. На жаль, таланту для цього не достатньо. Важко потрапити до ефіру зі змістовною українською піснею, особливо, якщо її автори не імениті поети та композитори. Для них це «неформат». Але все в житті можливо, лише потрібно, щоб посміхнулася фортуна.
Тривалий час Ви працювали в агенції «Захід – шоу», власником якої є народний артист України Богдан Сташків. Які спогади залишилися від цієї співпраці?
Було цікаво працювати. Ми об’їздили практично всю Україну з концертами. Для мене це великий досвід роботи. Залишилось багато приємних спогадів. Але це вже в минулому.
Знаю, що не раз Ви перебували з гастролями і на Американському континенті. Оскільки представляю українську газету в США, то було б цікаво почути про враження від перебування в цій країні.
Враження – позитивні. Я здійснила сольні концерти в Народному Домі Нью-Йорка, в Народному Домі Джерсі-Сіті. Виступала на Українському фестивалі в Нью-Йорку та «Союзівці». Мої колядки та духовні авторські пісні лунали також і в українських церквах США. З радістю приїду знову туди в гості з концертами. Але я не впевнена, чи змогла б там залишитись жити. Всюди добре, а вдома найкраще.
Нещодавно у Вас був ювілей. Як святкувалося?
На свій ювілей я вирішила втілити одну зі своїх мрій у життя – побувати на Святій Землі. Це незабутня поїздка і найкращий подарунок.
Які плани на найближче майбутнє?
Я намагаюсь ніколи нічого не планувати, не загадувати наперед, адже на все – воля Божа. Просто працюю, молюсь і мрію. А мрії збуваються. Просто потрібно вірити!
Довідка
Ірина Лончина народилась 5 грудня 1982 року у місті Тлумач, Івано-Франківської області, у сім’ї вчителів. Зі золотою медаллю закінчила Поберезьку ЗОШ І-ІІІ ст. (Тисменицький район). Навчалась у Єзупільській музичній школі по класу фортепіано. Вищу освіту здобула в Інституті мистецтв Прикарпатського Університету імені В. Стефаника. Співати почала в дитинстві. Будучи ученицею 4-го класу, як солістка гурту «Воля», отримала перемогу у конкурсі патріотичної пісні, присвяченому 50-річчю УПА. Свої творчі та вокальні здібності розвивала у «Клубі обдарованих дітей», що діяв при «Просвіті». У той період відзнялась у дитячих передачах «Галочка», «Різдвяна вервичка». Здобула перемогу на Всеукраїнському дитячому конкурсі «Христинка», «Карпатські соловейки» та Обласному конкурсі патріотичної пісні. Була лауреатом на музичних конкурсах «Золотий тік» і «Таланти твої, Україно!» (Артек, Крим). Згодом здобула перемогу на багатьох відомих пісенних телевізійних конкурсах, зокрема: «Зірки, на сцену!», «Пісня серця» (готувався на честь приїзду до України Папи Івана Павла ІІ, Львів), «Захід ХХІ сторіччя» (Івано-Франківськ). Представляла Україну на міжнародному фестивалі «Carpatia» (Польща).
Професійну творчу діяльність Ірина Лончина розпочала у Мистецькій агенції «Захід – шоу». У грудні 2005 року виступала у Косово (колишня Югославія), разом з іншими відомими артистами, у складі культурно-мистецької місії від України. Тоді ж було знято музичні кліпи на три авторські пісні: «Забудь мене», «Минають дні» та «Мати – емігрантка». Брала участь у зйомках телепрограм: «Наша пісня» (Перший Національний), «Пісня Прикарпаття», «Різдво у Карпатах», «Щедрий вечір» (Перший Національний), «Від хати до хати» та інші. Отримала приз слухацьких симпатій на Конкурсі Національного радіо «Пісня року», а також диплом за найкраще виконання пісні у програмі «Від суботи до суботи»
(Національне радіо). Серед численних відзнак та нагород – Грамота Верховного Архієпископа Української Греко-Католицької Церкви Любомира Гузара за розбудову Патріаршої Церкви на благодійних концертах. На початку 2008 року з концертною програмою побувала у Баку (Азербайджан), у 2009 р – у м. Валенсія (Іспанія), а також – у концертному турне по Італії.
Важливим успіхом співачки стала перша сольна шоу-програма «Струни кохання», що відбулась 12 листопада 2006 року у приміщенні Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру. Таку ж назву отримав перший аудіо-альбом співачки. До нього ввійшли як авторські пісні, так і пісні відомих поетів та композиторів.
У травні 2011року, на запрошення української громади м. Вільнюса (Литва), відбувся сольний концерт Ірини Лончиної, який пройшов у рамках відзначення 150-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка.
У 2011 р. співачка отримала Гран-прі на конкурсі «Світове чудо», який щорічно проводить Міжнародне Радіо в м. Едмонтоні (Канада). Того ж року в Едмонтоні взяла участь у відомому міжнародному етнічному фестивалі «Спадщина».
Зараз у репертуарі співачки 70 пісень. Окремо треба відзначити, що звання «Заслужена» співачка отримала у 25-річному віці.
Четвер, 24 січня 2013, 05:31
Автор Юрій Атаманюк. Спец. для “Час і події”
Ірина Лончина співає змалку. Нині працює в агентстві «Захід-шоу», яке очолює народний артист України Богдан Сташків. Перший її альбом «Струни кохання» — це переважно авторські пісні. На черзі наступний — «Не забувай», де будуть твори, що їх написала Ірина після повернення з Італії й зустрічі з нашими жінками-заробітчанками, — знані «Україно, пробудись!» (гимн ФК «Прикарпаття»), «Синочку», «Не забувай», а також пісні відомих авторів. Нещодавно Ірині присвоєно звання заслуженої артистки України. Розмовляємо із співачкою в редакції нашої газети:
— Ірино, кілька років тому Ви брали участь у конкурсі краси і талантів «Міс обличчя «Галичини» й здобули перемогу в номінації «Міс обдарованість». Як вплинув конкурс на Ваше творче «Я»?
— Тоді в залі обласного музично-драматичного театру було багато глядачів. Усі конкурсантки мали свої «групи підтримки», за мене ж уболівали мама і троє моїх друзів. Після того, як я заспівала відому серед молоді й популярну пісню «Скажи, чому», зала вибухнула аплодисментами. Пісня була відома, а невідомою була я як виконавиця, бо на телебаченні її не «крутили», а лише на радіо. Тоді я відчула реальний вияв любові, вкотре зрозуміла, що мою творчість шанують.
— Ви багато гастролюєте по Україні? Кілька років тому мали сольний концерт в обласному муздрамтеатрі. Коли наступний?
— З нагоди присвоєння мені звання я влаштувала концерт у своєму рідному селі Побережжі. Я хвилювалася, були ще якісь особливі почуття. Мені було надзвичайно приємно, що прийшли багато моїх краян. Я виконувала свої пісні і найкращим дарунком стала пісня на слова Любові Пушко «Рідному селу».
— Як сьогодні виглядає Ваша робота в агентстві «Захід-шоу»?
— Багато концертів — 8-10 на місяць — не лише в Україні, а й за кордоном, гастролі — нещодавно повернулися з Криму. Паралельно робота над створенням нових пісень. У найближчих планах — зняти в Києві кліп. Я вдячна Богові, що дає мені щодня натхнення творити.
— Хто дбає про Ваш сценічний імідж, костюми?
— Знаю: якщо життя складається успішно, то це помітно — жінка розцітає. Намагаюся песимізм у своє життя не впускати. Звісно, на свою зовнішність грошей не шкодую. Перші два сценічні костюми шила мені Оксана Караванська. Нині співпрацюю з Оленою Васенко, до речі, теж переможницею конкурсу «Обличчя «Галичини». Я дякую прихильникам своєї творчості — заради них я продовжую творити. На весну готую ще один сольний концерт.
Автор статті: Леся ТУГАЙ
18 жовтня 2008 року
Першоджерело :стаття в інтернет-версії газети “Галичина”